Benz-Gaggenau SO
Список ПС1913-1915 Хоча перші пропозиції організації автобусного руху датуються раніше, ніж 1913, наша розповідь розпочинається 10 квітня 1913 року, коли Київська Міська Управа підписує договір з М. Рубінштейном, що діяв за дорученням фірми Benz-Gaggenau про постачання 5 автобусів вищезазначеної фірми. Вартість автобуса становила біля 11 тис. рублів. 27 травня до міста надходить два автобуси Benz-Gaggenau SO на 28 місць, які того ж дня оглянуті представниками Міської Комісії поблизу Театру Соловцова. На початку червня надійшло ще три автобуси. Шоферів та обслуговуючий персонал забезпечувала „Сибірська торгово-промислова та біржова артіль” (Москва). Шини марки Континенталь постачала „Континентальна каучукова та гутаперчева компанія” (Ганновер). Протягом квітня-травня проводиться реконструкція вулиць, якими мали пролягти перші автобусні маршрути (зокрема, Безаківська від вокзалу до Жилянської; деякі перетини з трамвайною колією; також планувалося облаштування окремої смуги для автобусів на Олександрівському узвозі). Затверджуються правила користування автобусом та маршрути з тарифними дільницями: № 1. Олександрівська пл. – Царська пл. – Міський театр – Вокзал (3 дільниці). № 2. Олександрівська пл. – Царська пл. – Промислова виставка (2 дільниці). Плата за першу дільницю становила 10 коп., за кожну наступну – 5 коп. У зв’язку з непевністю щодо стану дороги поблизу вокзалу також про всяк випадок затвердили резервний маршрут № 1 Володимирська вул. (від Ірининського стовпа) – Міський театр – Промислова виставка (2 дільниці), цей маршрут мав пролягати через Фундуклеївську вул. Рух автобусів розпочався 1 червня 1913 р. за єдиним маршрутом Царська пл. – Промислова виставка. На лінії працювало два автобуси. У перший день проїзд був безкоштовний (пасажирам пропонувалося офірувати на користь Товариства швидкої медичної допомоги, при цьому зібрано 38 рублів 69 коп.), а з 2 червня вартість проїзду становила 10 коп. Перші три дні експлуатації принесли 526,5 рублів виручки. Перша в історії київського автобуса аварія сталася 6 червня з автобусом № 2 внаслідок того, що візник не поступився дорогою автобусу (правилами затверджувалося, що автобус має перший після трамваю пріоритет як учасник дорожнього руху). Незважаючи на те, що водій автобуса встиг загальмувати, автобус пошкодив радіатор.
Фотографія автобуса Benz-Gaggenau на 30 місць. Джерело: https://www.autowp.ru/benz/typ_so/specifications/
Джерело: історичний автоклуб міста Києва Перші тижні експлуатації автобусів показали, що тариф 10 коп. був завеликим для представників середнього класу, а багатша публіка у ранковий час не їздила, внаслідок чого автобуси до 12-00 курсували напівпорожніми. Тому було ухвалене компромісне рішення про те, що плата за проїзд до 12-00 стягуватиметься у розмірі 5 коп., а після 12-00 – у розмірі 10 коп. З 15 червня на лінії працювало вже 4 автобуси (один був резервним), а з 24 червня автобуси стали курсувати за двома маршрутами: Царська пл. – Вокзал (2 дільниці) з 6-00 до 12-00 та з 14-30 до 16-30 та Царська пл. – Промислова виставка (в інший час). При цьому вартість проїзду однієї дільниці становила 5 коп. Такий графік був викликаний зависоким тарифом і низькою наповнюваністю автобусів, що курсували до Виставки. Водночас трамвай не міг якісно обслуговувати численну кількість гостей Києва, що прибували на вокзал з ранку і приблизно до 11-30 та відправлялись з 14-00 до 17-00, тому вважалося, що автобус міг взяти на себе частину пасажирів. Після завершення роботи виставки автобуси продовжували перевозити пасажирів між Царською пл. та Вокзалом, фактично дублюючи трамвайний маршрут № 2. Експлуатація їх була можливою лише за наявності асфальтових або добре забрукованих доріг, а якість доріг навіть у центрі була незадовільною, тому автобуси часто виходили з ладу й так і не змогли стати конкурентом трамваю. Пасажирська експлуатація продовжувалася 1914 та 1915 року, але подих Першої світової все сильніше відчувався у Києві, що й вирішило долю автобусного підприємства. Протягом другої половини 1915 року всі автобуси були перероблені на вантажівки та пожежні автомобілі, а останній працівник автобусного гаража (розташовувався у прикінцевій частині Жилянської вул.) звільнився 31 грудня 1915 року.
В 1925 році згадується, що автобуси курсували до першого дня війни (тоді вона називалася просто Світовою) — оголошена 28.07.1914. У серпні 1916 року Полтавська міська управа звернулася до Київської з пропозицією придбати автобуси для організації автобусного руху у Полтаві, але купувати вже не було що... До ідеї відновлення автобусного руху поверталися на початку 1920-х, висловлюючи навіть ідеї заміни майже повністю зруйнованого трамвайного господарства. Проте неможливість забезпечити достатню кількість рухомого складу, а також відсутність задовільного шляхового покриття відклали пуск автобусного руху до кінця 1925 року, про що вже інша розповідь.
Уже в декабре 1913 года количество пассажиров на маршруте от Вокзала начало уменьшаться.
Есть источники (ВВ), указывающие, что автобус курсировал на маршруте от Вокзала до Крещатика ориентировочно до 12.1914 (уже во время войны).
Примерно в 1918 году по решению Центральной Рады автобусы вернули обратно в Киев, и они работали на заказных маршрутах. 2 машины были в городе аж до 1925 года, и потом приехали новые Даймлеры.
Таким образом, 4-й пропал на фронте, а 5-й сгорел в 1914 году.
Gaggenau в Харькове
Оказывается, в Харькове, ранее чем в Киеве, был открыт первый регулярный автобусный маршрут 6 июня 1910 года. Автобусное сообщение было организовано гласным городской думы, по совместительству — известным харьковским автомобильным энтузиастом и промышленником К.Г. Шиманским. Курсировали автобусы лучшей немецкой марки "Гаггенау".
Автобус Gaggenau (вероятно модель С 40) у Харьковской городской думы Маршрут пролегал от Вокзала до Павловской пл. и далее следовал по Сумской до улицы Ветеринарной (ныне Иванова). Согласно заметкам в газете “Южный край”, до драматического театра автобус доезжал за 15 минут, таким образом, трехкилометровый маршрут преодолевался со средней скоростью 12 км/ч, что весьма неплохо. Стоит отметить, что современные Google Maps, с учетом трафика и светофоров, закладывают в этот маршрут 12 минут — ненамного меньше, и это без остановок, на автомобиле. Стоимость проезда составляла 5 копеек в конец и 4 копейки в империале — то есть на специально оборудованных лавках на крыше автобуса, где люди сидели, будучи открытыми всем ветрам.
Автомобильная марка Gaggenau завода Süddeutsche Automobil-Fabrik просуществовала в одноимённом городе Гаггенау на Юго-Западе Германии с 1905 по 1910 год и поставляла автобусы во многие города, как Европы (под маркой SAG или SAF), так и Российской империи. Качественные фотографии этих автобусов сохранились с автобусных маршрутов Санкт-Петербурга, которые были пущены в 1907-м году и получили официальное название Typ St. Petersburg вдобавок к заводскому индексу Gaggenau C 32.
С 1907-го фирма была выкуплена компанией Benz & Cie., которой владел Карл Бенц, изобретатель автомобиля и один из основателей всем известной марки Mercedes-Benz. C 1911 года автобусы и грузовики Gaggenau были перебрендированы уже под маркой Benz-Gaggenau.
Удивительно, но автомобильный завод в городе Гаггенау сохранился и по сей день и на официальном сайте без особой скромности называет себя старейшим действующим автомобильным заводом в мире. Также как и раньше, он принадлежит концерну Daimler Trucks и выпускает ныне коробки передач, мосты и штамповку не только для грузовиков Mercedes, но и легковых моделей А и B-класса.
https://moniacs.kh.ua/istoriya/ob-istorii-harkovskogo-avtobusnogo/
|
